Історія
Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-ґражди.
Рахів зазнав татаро-монгольського поневолення. 1241 року шістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. Впродовж свого панування, татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села.
Тільки у XIV ст. Угорщина почала заволодівати гірськими районами Закарпаття, про що свідчить створення Марамороського комітату із центром у Сиготі лишень у 1303 році. Поступово сюди стали прибувати та селитися угорські феодали. Утім, більшість дрібної шляхти ще в XVI ст. на Марамороші становила місцева, частково мадяризована, знать — кенези-князі.
Після відступу завойовників, татаро-монголів, на Закарпаття повертаються угорські феодали.
Після поразки у битві під Могачем 1526 року Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття потрапила у васальну залежність від Османської імперії, а решта території опинилась під владою Габсбургів. На початку XIV ст. зароджується опришківський рух. Рахівчани завзято брали участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами.
За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізниці до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.
У 1896 р. Рахів став повітовим містечком — центром Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. З початку XX ст. відома печатка поселення — із зображенням голови оленя, оберненої на лівий геральдичний бік. Символіка цієї печатки ґрунтувалася на давнішій емблемі містечка, відомій ще з громадських печаток кінця XVIII століття — зображення оленя на повен зріст, оберненого праворуч.
У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз’єднання краю з українським народом. 8 листопада 1918 року в с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до травня 1919 року. 14 січня її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком. Саме він став старостою міста, однак 19 січня був убитий проугорським терористом. Старостою мешканці Рахова обрали С. Дреботу. Та, незабаром гуцульські війська залишили центр міста, укріпившись в передмісті — Устєріках. Місто та сусідні Трибушани та Берлибаш (Ділове та Костилівка) стали зоною розмежування між Гуцульською республікою та румунськими військами, які окупували В. Бичків, Луг та інші населені пункти. Окупований був Рахів румунськими військами у травні 1919 р. Незабаром припинила існування і Гуцульська республіка.
У червні 1920 р. Рахів увійшов до складу Чехословацької республіки.
Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу ЧСР, населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. У одній із своїх статей С. Клочурак назвав Рахів Гуцульським Парижем.
1939 року, була проголошена Карпатська Україна до складу якої входив і Рахів, однак того ж року він був захоплений угорськими військами.
Нацистська окупація часів Другої світової війни завершилася зайняттям міста, як і всього Закарпаття, частинами Червоної Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році Рахів, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.
30 травня 1947 року Рахів отримав статус селища міського типу.
З 24 серпня 1991 року Рахів входить до складу незалежної української держави.
